Для сталого, збалансованого розвитку території з метою створення оптимальних умов для життя на ній людей необхідне збереження біологічного, ценотичного і ландшафтного різноманіття. Однією з умов досягнення цього є переведення певної частини території та окремих об'єктів в ранг, що підлягають особливій охороні. Серед них найважливішими є території та об'єкти природно-заповідного фонду, в межах територій яких природні комплекси є найбільш захищеними.

До природно-заповідного фонду в Україні відносяться: природні території та об'єкти - біосферні заповідники, природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Вони можуть мати статус загальнодержавних чи місцевих. Мережа територій та об'єктів природно-заповідного фонду в Україні має загальну площу 2,4млн. гектарів, або 4% території країни. Згідно з науково обґрунтованими рекомендаціями площа природно-заповідного фонду в умовах степової зони повинна бути не менше 10% території. Історія нас вчить, що мудрість будь-якого народу проявляється в тому, як зберігаються природні умови, його існування та використовуються ресурси, добробут сучасних і майбутніх поколінь.

Питання охорони життєвого середовища та раціонального його використання, збереження й збагачення природних ресурсів з кожним роком все більше й більше турбує людство.

У 1991 році Верховна Рада України оголосила всю територію України зоною екологічного лиха. За 2 роки до цього спеціалістами-географами Української Академії наук була вперше розроблена й складена карта стану навколишнього середовища України, за окремими компонентами природи.

Вирішення проблеми поліпшення екологічного стану території України у першу чергу слід починати з впровадження системи природоохоронних заходів у тих регіонах, де сьогодні екологічна ситуація найбільш напружена і які мають найбільше соціально-економічне значення для нашої держави.

Такими регіонами уряд визнав:

   Донецько-Придніпровський,

   Поліський,

   Карпатський,

   Азово-Чорноморський.

Природно-заповідний фонд становлять ділянки  суші  і  водного простору,  природні  комплекси  та  об'єкти  яких  мають  особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу  цінність і  виділені   з   метою   збереження   природної   різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного  світу,  підтримання загального   екологічного   балансу   та   забезпечення   фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Природні заповідники – це природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, покликані зберігати в природному стані типові або виняткові для даної ландшафтної зони природні комплекси з усією сукупністю їх компонентів, вивчати природні процеси і явища, що відбуваються в них, розробляти наукові засади охорони навколишнього середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Ділянки землі та водного простору, що належать до заповідників, вилучаються з господарського користування. Заповідник – вища форма охорони природних територій, природна лабораторія, де ведуться комплексні наукові дослідження. Заповідники є в кожному великому природному комплексі.