Людина, суспільство безпосередньо пов'язані не з усією природою, а з певною її частиною — географічним середови­щем, тобто з тією частиною природи (земна кора, атмосфера, вода, ґрунтовий покрив, рослинний та тваринний світ, клі­мат), яка залучена до виробничого процесу і використовуєть­ся у матеріальному житті суспільства.

Ідея визначальної ролі природних умов у житті суспіль­ства висувалася ще античними авторами (наприклад, Пла­тон прагнув довести, що вирішальну роль у житті суспіль­ства відіграє клімат), проте набула поширення лише в пері­од становлення капіталізму.

    У XVII—XVIII ст. сформувався географічний детермінізм (від латинського детермінаре — визначати) як напрям со­ціальної філософії та соціології, який проголошував геогра­фічне середовище вирішальним чинником розвитку суспіль­ства, історичної долі тієї чи іншої країни, того чи іншого народу. Його засновник — французький мислитель Шарль-Луї Монтеск'є (1689—1755) у праці "Про дух законів" ви­словив глибоку на той час ідею про загальну закономірність, якій підпорядковані всі явища природи і суспільства, вва­жав, що характер народу, суспільно-політичний устрій краї­ни, релігійні уявлення, становище жінки, форма сім'ї, тоб­то весь спосіб життя людей зумовлений передусім характе­ром поверхні Землі, ґрунтами й особливо кліматом. Влада клімату, вважав він, "сильніша від усіх влад". Представни­ком цього ж напряму був англієць Г. Бокль (1821—1862), який у праці "Історія цивілізації в Англії" визначив уже чо­тири чинники життя та долі людства: клімат, ґрунт, ланд­шафт, їжа.

З погляду сучасної науки, у цих мислителів ми бачимо пе­ребільшення ролі одного чи кількох природних чинників у житті та розвитку суспільства. Водночас безсумнівним є той факт, що людина живе на Землі в межах її тонкої оболонки — географічного середовища. Більше того, сама людина є при­родною істотою, яка живе за законами природного світу.

    Отже, природа є необхідною передумовою функціонуван­ня та розвитку суспільства. При цьому природні умови мо­жуть або сприяти розвитку суспільства, або певною мірою гальмувати його. Ця залежність була особливо відчутною (якщо не сказати — повною) у період становлення людства — за первіснообщинного ладу. Адже надто сприятливі природні умови, які давали чи дають нині людям усе необхідне для життя, не потребуючи певних зусиль від людей (як при­клад — наявність хлібного дерева: залишається лише йти і різати хліб), як і надто суворі, що зумовлюють напруження всіх її життєвих сил для підтримання лише свого фізичного існування, негативно позначалися на бутті суспільства.

    Зовнішні стосовно людини природні передумови звичайно поділяють на загальні, які діють протягом усієї історії на всі покоління (наприклад, космічні явища, геологічні та кліматичні чинники), та специфічні, до яких можна віднести запаси мінералів, корисних копалин, палива, природні засо­би комунікації та ін., які діють у різні періоди історії людства з різною силою і справляють неоднаковий вплив на народи.

    Природні умови впливають на суспільство передусім свої­ми процесами, явищами, силами, як постійними (наприклад, склад атмосфери і води, припливи й відпливи), так і тимча­совими, поодинокими (метеорити, зміна географічних і магніт­них полюсів та ін.), які діють і безпосередньо, й опосередко­вано, тобто самі собою й за участю людей.

    Водночас природні передумови забезпечують можливість довготривалого існування і розвитку суспільства потрібними йому резервами. До них можна віднести запаси корисних копа­лин та енергетичних ресурсів Землі, а з часом — і Космосу, ресурси води та кисню в атмосфері тощо. Іншими словами, людство нерозривно пов'язане і залежить від матеріально-енергетичних ресурсів та процесів, що відбуваються у біосфері.

    Невід'ємною складовою суспільства є світ матеріальних речей: знарядь і засобів праці, оброблених предметів праці,

виготовлених матеріальних продуктів, житла й виробничих приміщень, транспортних засобів, оброблених ланів тощо, тобто весь безкінечний багатоманітний матеріальний світ, створений людиною в процесі її трудової діяльності протя­гом багатьох поколінь. Цей світ, який є водночас і середови­щем існування людини, і засобом та продуктом її життє­діяльності, є основою існування людини. Будь-яка матері­альна річ, виготовлена людиною, створюється з природної речовини. Тому в будь-якій створеній людською працею, ро­зумом і волею матеріальній речі закладена саме природна основа; навіть коли вихідна природна основа в результаті чис­ленних перетворень втрачає свій первісний вигляд і перетво­рюється на щось зовсім інше за своєю формою, то це не озна­чає зникнення у ній природного.

Створений людиною матеріально-предметний світ, як уже зазначалося, називають другою природою. її інколи вважають такою, що втратила природне начало, бо створена людською працею, такою, яка є межею між природою і суспільством. У дійсності "друга природа" водночас є і природою, і суспіль­ством.

Матеріально-виробнича сфера суспільства є визначаль­ною у ньому. Праця ж є діяльністю людини. Природа є за­гальною умовою і предметом людської праці, продуктивною силою суспільства, тобто природні умови справляють вплив на розвиток продуктивних сил, їхні напрям і темпи.

   Суттєвим є вплив природних умов на форми і темпи істо­ричного процесу. Адже відомо, що природні цикли (доби, пори року) визначають ритм життєдіяльності людини, від них за­лежить продуктивність людської праці. Засухи, повені, ви­верження вулканів, землетруси можуть знищувати результа­ти людської праці й гальмувати розвиток суспільства.

    Сімейно-побутова сфера людської життєдіяльності та­кож має природний характер. Відомо, що народжуваність дітей різної статі в певній статистичній пропорції природно детермінована, хоча цей чинник має свої суспільні вияви. Такі соціальні інституції, як шлюб, медичні заклади, похо­ронні служби також безпосередньо пов'язані з природою людини.

    Природні умови багато в чому визначають побут люди­ни. Адже і характер помешкання, і форми розселення залежать передусім від природних умов: клімату, ландшафту тощо. Спробуйте уявити собі, наприклад, карпатське гірське село у степах України, і навпаки. Від цих умов залежить та­кож необхідність певного одягу, різна калорійність продуктів харчування тощо.

    Природні чинники відіграють значну роль і в соціальній сфері суспільства. Оскільки людина є природною істотою, то і весь світ соціальних спільнот як світ зв'язків, відносин, контактів тощо теж має відбиток природного. Розглянемо це на конкретних прикладах.

    Починаючи з періоду розкладу первіснообщинного ладу, одним із первинних осередків людського суспільства є сім'я — своєрідний мікроколектив, який має виняткову соці­альну стійкість. Найважливішою ж функцією сім'ї є відтво­рення людського роду, задоволення важливої природної по­треби людини. Тому цілком зрозуміло, що природне начало є найважливішою основою сім'ї.

Природним процесом є також зростання народонаселен­ня як потреба суспільства. Без нього, як відомо, неможли­вий висхідний розвиток людства. У цьому розумінні це про­цес суспільний, соціальний. Але водночас він містить у собі і яскраво виражені риси природного процесу, адже витоки зростання народонаселення — у механізмі функціонування сім'ї як природного об'єднання чоловіка і жінки. І, ймовір­но, процес зростання народонаселення пов'язаний із загаль­ними законами розвитку популяції людини в цілому.

    Проявом природних детермінацій людей є расовий поділ суспільства. Расова належність і розділяє людей, і водночас об'єднує їх у великі групи. Цей поділ не пов'язаний із зако­номірностями суспільного життя. Він є наслідком дії при­родних механізмів. Але не можна абстрагуватися від того, що так чи інакше, прямо чи опосередковано расові особли­вості людей вплетені у їхнє суспільне життя, інколи навіть суттєво впливають на нього — адже на цій основі виникають і расові конфлікти в суспільстві, і прояви своєрідної расової солідарності.

    Однією з найскладніших проблем сучасного світу є про­блема етнонаціональних спільнот і їхнього взаємозв'язку. Адже в сучасному світі відбувається своєрідний "етнічний ренесанс". Про характер цих спільнот ітиметься в одному з наступних розділів. Зараз ми обмежимося лише констата­цією того незаперечного факту, що нації, як правило, роз­глядаються лише як соціальне (або лише духовне) явище, у тіні залишається природність національних спільнот. Але ж нації складаються з людей, які, проживаючи, діючи на одній території протягом століть, постійно спілкуються між собою. Тому в процесі багаторічної етнонаціональної еволюції фор­муються певні природні характеристики людей — їхній фізичний вигляд, фізіологічні характеристики їхнього темпе­раменту, менталітет тощо. Доречно зазначити, що одна з кон­цепцій нації, запропонована російським філософом Л.М. Гу-мільовим, ґрунтується на положенні, що нація має природ­не (біологічне) походження.

    Врахування природної складової в національних спільно­тах, можливо, проллє світло на особливу життєстійкість цих спільнот, високу прихильність до них людей.

Наявні певні аспекти природного і в соціально-класових поділах суспільства, хоча вони на сьогодні ще мало дослі­джені. Можна лише констатувати, наприклад, певні аспек­ти розподілу праці між чоловіками і жінками, різну питому вагу цих груп у суспільному управлінні тощо.

  Стосовно політичної сфери суспільства поширена дум­ка, що політичні механізми соціального управління й само­управління зовсім не пов'язані з природними чинниками, що вони функціонують лише як утворення суспільні. Але й тут помітні специфічні прояви природного. У самих політико-управлінських структурах проявів природного небагато, їх можна звести лише до територіально-природних факторів, регіональних особливостей території країни.

    Щодо природного об'єкта політико-управлінської діяль­ності можна констатувати, що вона включає в себе природ­не як безпосередньо, так і опосередковано. Проблема освоєн­ня нових земель і в цілому землекористування, захист здо­ров'я людей і регулювання зростання народонаселення, організація суспільних форм захисту природи, рослинного та тваринного світу та ін. — такі питання завжди входили в орбіту політичних інтересів і ставали метою діяльності й тур­ботою політичних інституцій.

     Змістовним є взаємозв'язок духовної сфери суспільства і природи, але про це йтиметься далі.

Отже, навіть короткий розгляд проблеми свідчить про те, що природне начало проявляється в усіх сферах суспільного життя, і форми його прояву багаті та різноманітні.

    З розвитком людства вплив природи на розвиток суспіль­ства ставав менш значним. Водночас посилювався вплив су­спільства на природу, зумовлений постійним зростанням кількості населення Землі у результаті розвитку самих лю­дей, постійним зростанням їхніх потреб.

Можна виділити такі характерні риси впливу суспільства на природу.

      Розширення просторових меж освоєння природи людиною. Сучасна наука стверджує, що людина виникла в деяких обмежених районах нашої планети — можливо, в Африці. В міру розвитку виробництва і зростання населен­ня гомо сапієнс розселився по всій Землі, хоча ще довго за­лишалися необжитими чимало островів і регіонів. На сьо­годні практично вся поверхня земної кулі освоєна людиною. Виробничо-господарська діяльність набула глобального, пла­нетарного характеру. Людина вийшла в космос і використо­вує його у своїх цілях, крокує до розширення освоєного на­вколоземного простору.

 Відбувається подальше вивчення й освоєння природи "вглиб", тобто відкриття і промислове використання нових хімічних елементів, мікропроцесів, раніше невідомих влас­тивостей і законів природи.

    Якщо в давні часи використовувалися лише близько 20 хімічних елементів, у XVIII ст. — близько 30, в XIX ст. — 50, на початку XX ст. — 60, то нині використовуються всі природні й багато штучних елементів. Набули поширення полімери, ядерні перетворення, напівпровідники, лазери, біологічні засоби захисту рослин, електроніка тощо.

      Посилюється інтенсивність використання природ­них ресурсів. Нині щорічно видобувається майже 100 млрд тонн руди, газу й нафти, будівельних матеріалів. Людиною виведено 400 порід великої рогатої худоби, 200 порід овець, 2 тис. видів рослин.

      Внаслідок цього зростає забруднення довкілля, відбу­ваються серйозні зміни в структурі навколишнього середо­вища. Адже сучасне виробництво з видобутих 100 одиниць речовини природи використовує лише 3—4, а 96 одиниць викидається в повітря, водойми у вигляді різних, часто шкідливих для людей, відходів.

Розглядаючи історію людства, можна виділити кілька етапів впливу суспільства на природу. Кожен із них має свої особливості, опосередковані соціальними умовами.

Оскільки ставлення людини до природи ґрунтується пе­редусім на виробництві, то перехід від одного етапу до іншо­го визначається революційними переворотами у продуктив­них силах суспільства. В історії мали місце три таких пере­вороти:

неолітична революція (виникнення землеробства, пе­рехід від так званої присвоюючої економіки до виробничої);

промислова революція (перехід від ремісничих зна­рядь праці до машин, створення промисловості);

науково-технічна революція.

   Відповідно до цих "вузлових точок" у розвитку продуктив­них сил виділяють і етапи взаємодії суспільства з природою.