Ми живемо в епоху бурхливого розвитку цивілізації. Небаченими досі швидкими темпами йде зростання великих та малих міст, розширюється промислове будівництво, збільшується кількість населення, зростає експлуатація всіх природних ресурсів. У зв’язку з цим охорона навколишнього середовища стала для людства однією з найважливіших, злободенних проблем. Прозоре чисте повітря, блакитні ріки, озера, джерела, величні ліси, квітучі гаї, захищені від водної та вітрової ерозії поля — все це величезне багатство може зникнути, якщо людство не схаменеться. Багатогранно використовуючи природні ресурси для потреб суспільства, нам треба діяти так, щоб не завдати шкоди, а навпаки, всебічно поліпшувати та примножувати можливості природи. Ми повинні жити не лише сьогоднішніми потребами, а й дбати про стан природи завтрашнього та майбутніх днів.

Люби природу не як символ

Душі своєї,

Люби природу не для себе,

Люби для неї.

(М. Рильський)

“Земля - наша мати всiх годує”, - говорить українське прислiв’я. Менi здається, що в ньому вiдбито ставлення українського народу не тiльки до землi, а й взагалi до всього навкiлля: рослин i тварин, до рiчок i степiв, до пiдземних багатств i повiтря. Щиро шануючи все це, навiть складаючи певнi ритуали, присвяченi життю довкiлля, наш народ нiби доводив свою невiд’ємнiсть вiд природи, залежнiсть вiд неї.

Минають столiття. Життя суспiльства не стоїть на мiсцi, розвивається, вдосконалюється. Але це вдосконалення чомусь iнколи йде лише на користь людинi, завдаючи невиправної шкоди природi. Виходить, утворюється замкнене коло: людина залежить вiд природи, але, прагнучи полiпшити своє буття, вона цю природу нищить!

Тому зараз у нашому суспiльствi так гостро постає проблема екологiчного захисту, стрiмко зростає iнтерес до екологiчних питань. Все доступнiшою стає тривожна iнформацiя про забруднення навкiлля. Люди намагаються перебудувати свої взаємини з природою, бо екологiчна криза охопила практично вже увесь свiт. Проблема порятунку Землi виходить на перший план людських турбот: дiють запровадженi програми щодо економiчного використання природних ресурсiв, контролюється ступiнь забруднення бiосфери вiдходами виробництва, проводяться оздоровчо-гiгiєнiчнi заходи, поглиблюється наукова i виховна робота з екологiї.

Та цього буде замало, якщо ми не настроємо свої душi на спасiння неньки-природи, нашої годувальницi. Кожен повинен розумiти, що вiн - частка великої сiм’ї, яка, потрапивши у бiду, намагається вижити i продовжитись у майбутнiх поколiннях. Тому-то так важливо плекати в серцi любов до своєї Батькiвщини, дiлитися нею з iншими, передавати нащадкам. Я вбачаю в цьому щире покликання кожного сина або дочки Землi, бо “Земля багата - народ багатий”, - вчить нас народна мудрiсть.

Так, ми ще вважаємося малими, бо лише вчимося у школi. Та вже зараз ми можемо багато чого зробити! I починати треба iз захисту дерева бiля рiдного будинку, птахiв у скрутний для них час . Здається, це зовсiм просто: не дозволяти собi забруднювати рiчку або ставок, не засмiчувати землю, якою ходиш. Але це “просто”, менi здається, є своєрiдним тестом на людянiсть, на твоє право називатися частиною природи.

I перлина цiєї природи, Україна, як нiколи, саме зараз потребує нашого дбайливого ставлення i захисту. Її життя останнiми роками значною мiрою розвивалося пiд знаком Чорнобильської катастрофи 1986 року, що стала нацiональною трагедiєю. Чорнобильська АЕС, яку називали “сонцем Полiсся”, оспiвували у вiршах, у яку вiрили, раптом вибухнула радiоактивними елементами, утворивши заражену зону, небезпечну i для майбутнiх поколiнь, поранивши нашу землю, забравши життя людей.

Та я вiрю, що українцi, якi завжди славилися своєю працездатнiстю, дбайливiстю i любов’ю до природи, зможуть запобiгти подальшому руйнуванню найсвятiшого - рiдної землi. Треба тiльки серцем пам’ятати, що ми - одна славна родина i земля у нас, як i мати, - на всiх одна!

Здавна люди ставилися до природи з повагою (первісні люди навіть обожнювали її, наділяючи неживі предмети, наприклад, камінь, душею). А як щедро оспівана вона у народних піснях.

Місяць на небі, зіроньки сяють, !

Кожен із нас повинен чітко усвідомити, що ми не можемо просто заплющити очі на проблеми екології, які загрожують нашому життю та життю майбутніх поколінь. Свій посильний внесок може зробити кожен: хоча б не засмічувати землю, по якій ходимо, посадити принаймні одне деревце, збудувати шпаківню навесні. Звичайно, це небагато, але, можливо, якщо кожна людина почне шанобливо ставитися до навколишнього середовища, це добре відіб’ється на ньому.

Природа з перших крокiв людини на Землi годувала своїми плодами, давала тепло (дрова для вогнища) i м’ясо диких звiрiв . Так було i за бiблiйною версiєю (рай - розкiшний сад), i за матерiалiстичною теорiєю. Правда, часом праматiр - природа i лякала грiзнiстю деяких незрозумiлих явищ. I нашi далекi предки молилися силам природи, створюючи язичницьку релiгiю.

Минали вiки. Людина розвивалася, розумнiшала, вчилася користу ватися дарами i силами природи . I “довчилася”, на жаль, до знищення Хiросiми i Нагасакi, до чорнобильської катастрофи. Чи протверезiли “вiнцi природи” (люди) пiсля всього цього? Хто його знає .

А природа - це ж краса! Це могутнi лiси, гордi гори, безмежнi степи, це сонце чи мiсяць в небi, мiрiади зiрок, бiле сяйво Чумацького Шляху . Все це оспiвано в народних пiснях (яснi зорi, тихi води, чисте поле, синє море) i в творах великих митцiв.

. Лiси - зеленi легенi планети - дарують нам свiже, п’янке, цiлюще повiтря. Та й озирнiмося: все, що нас оточує (меблi, пiдлога, книги) подароване лiсом.

Поля годують нас хлiбом, на луках i степах пасуться тварини, що дають нам молоко i м’ясо, шкiру i вовну.

Годують нас рибою i несуть нашi кораблi водоймища.

I все це добро просто грiх не шанувати, не берiгти. Адже людина сама - частинка природи. I щасливою може бути, лише за умови досягнення гармонiї, в злагодi з довкiллям. В iншому разi вона перестає бути людиною. “Зрубали люди старого дуба” (Леся Українка, “Лiсова Пiсня”), використовують живе дерево на тин - i Лiсовик (втiлення мудрої сили природи) вiдвертається вiд них: мре худоба, хату обсiдають злиднi.

I так завжди. Перетворила людина природу на свою служницю, намагаючись силою взяти її скарби - i тепер не оббереться лиха. [1] Запрягли в ярма електростанцiй рiки - i стогнуть вони, хворiють: гине риба, штучнi моря замулюються, перетворюючись на болота. Та ще й хiмiчна промисловiсь “допомагає”. Бездумно вирубуються лiси - i земля перетворюється на пустелю. Використовує людина на полях рiзнi добрива та хiмiчнi засоби боротьби з шкiдниками - i вже не знаєш, що можна їсти, що нi.

Навiть у дрiбному - якi ми буваємо недбалi i невдячнi, коли перетворюємо прекраснi угiддя на “туристськi” смiтники, спричинюючи виникнення лiсових пожеж, знищуючи по-браконьєрськи рибу та тварин.

А часом чийсь недогляд призводить до глобальних трагедiй, як сталося в Чорнобилi. I назва мирної, навiть цiлющої рослини (чорнобиль - рiзновид полину) стала символом чорної бiди. Минуло 15 рокiв, та лихо не заснуло

Тихо по морю човен пливе. . Спокутуйте, вченi, думайте, полiтики, станьте пером вiщим, поети! Цим закликом починає свою поему “Чорнобильська мадонна” I. Драч.

Читаєш - i хочеться кричати. Споконвiку вважалося сенсом життя кожного: посади дерево, збудуй дiм, вирости сина.

Нас на Землi кiлька мiльярдiв. Якби ж то кожний посадив деревце! А якщо кожен знищить по дереву?!

Схаменiться, люди! Будьте Людьми! Давайте зробимо все, щоб наші діти та онуки дихали пахощами квітів, чули спів птахів у лісах, ходили по м’якій травичці, милувалися сходом сонця. Давайте залишимо їм у спадок чисту та прекрасну Землю!

Все на землі, все треба берегти –

І птаха й звіра, і оту рослину,

Не чванься тим, що цар природи ти –

Бо врешті, ти його частинка.

Друже мій, люби життя,

Люби людей, природу,

А кривду кинь у забуття,

Як камінь в тиху воду.

Б.Лепкий

В човні дівчина пісню співає,

А козак чує, серденько мре.

Люди часто забувають або, швидше, не помічають того, наскільки щедра наша Земля: рослини та дерева дають нам змогу дихати чистим повітрям, поля годують нас хлібом та овочами, водоймища — рибою, на луках пасуться тварини, що дають молоко, м’ясо, вовну. Але чутно вже перші дзвіночки, які можуть перетворитися на могутні набатні дзвони: з Дніпра виловлюють риб-мутантів, з’являються овочі ненормальних розмірів. Не кажучи вже про те, що кожного року десятки, якщо не сотні видів рослин та тварин потрапляють до Червоної Книги, тобто їм загрожує небезпека повного зникнення. А скільки їх вже щезло .

Необхідно пам’ятати про те, що людина — лише один із видів живих істот на Землі, і якась маленька комашка має не менше право на життя, ніж людина, а може, й більше, тому що жодна тварина не завдає шкоди навколишньому середовищу так, як це робить людина.

Чого хвилюються народи

І люди замишляють зло?

Хто їм сказав: «Вінець природи»?

Хіба для них її чоло?

(Л. Костенко)

І, здається, Земля надсилала людству вже багато застережень: Хіросима та Нагасакі, Чорнобильська катастрофа . Зараз відбувається руйнування озонового шару, людству (і всій Землі) загрожує глобальне потепління, і все це неминуче відіб’ється на кожному з нас. Ми не можемо не помічати, що з кожним роком збільшується кількість людей, які страждають на смертельні хвороби, такі, як рак та СНІД, та помирають від них, а лікарі та вчені досі не виявили причин виникнення цих хвороб і способів їх лікування. То невже і це не може припинити нашого недбалого ставлення до природи?